Через один невдалий продукт навіть найбільш амбіційний стартап можуть забути за кілька тижнів після провалу. З технологічними гігантами інакше: у кожного з них є свій «цвинтар» покинутих проєктів, але вони роблять висновки, тестують далі й навіть повертаються із цікавішими альтернативами.
Згадаймо проєкти, які мали справити на ринок wow-ефект, а натомість отримали у Вікіпедії статус «Закрито».
Apple: Lisa, Newton і Pippin
Прихильники Apple не всі «покращення» сприймають однозначно, хоча епічних провалів за останні роки компанія не мала. Проте на початку шляху вона багато експериментувала.
Наприклад, у 1980-х фахівці компанії намагалися розробити інтуїтивно зрозумілий і простий у використанні комп’ютер, що в кінцевому результаті призвело до появи Apple Lisa у 1983 році. Машину назвали на честь доньки Стіва Джобса Лізи, але пізніше придумали альтернативне пояснення: ніби це перші літери фрази Local Integrated Software Architecture.
Після 5 років розроблення Apple Lisa продавали лише 2 роки й без особливого успіху. Причиною стала непомірно висока вартість — $9995 або понад $30 тисяч за поточним курсом і меншою мірою недосконале програмне забезпечення. Apple не змогла конкурувати з популярними в той час рішеннями від IBM і закрила проєкт, спрямувавши зусилля на розроблення дешевшої альтернативи у вигляді Macintosh.
Після успіху Macintosh Apple й далі шукала вільні ніші. На перший погляд, їй це вдалося: вона розробила лінійку NewTon, що об’єднала серію цифрових помічників із власним екраном і підтримкою рукописного введення тексту.
По суті, це були прототипи КПК або ж персональних цифрових асистентів (PDA) з комерційною назвою MessagePad. Вони були анонсовані в 1993 році як кишенькові комп’ютери, в яких можна було додавати нотатки, керувати контактами, користуватися календарем, тобто робити такі фантастичні для початку 1990-х речі, які сьогодні вважають чимось звичайним.
Проте і тут Apple спіткала невдача: розпізнавання рукописного введення було реалізовано так погано, що це навіть висміяли в «Сімпсонах».
Серед інших проблем були надвисока ціна (приблизно $700-900), незручні габарити та низька конкурентоспроможність. Продажі MessagePad припали на період стрімкого розвитку стільникового зв’язку і появу перших телефонів Motorola, Nokia та Siemens.
Якщо напрацювання з часів КПК пізніше стали у пригоді під час розроблення Apple iPad, то з наступним провальним продуктом цієї компанії дива не сталося. Йдеться про Apple Pippin — незвичну гібридну ігрову консоль, із якою компанія планувала привернути до себе увагу геймерів.
Мультимедійну приставку випустили у 1996 році з використанням японської іграшкової компанії Bandai. Консоль давала можливість не лише грати, а й надавала доступ до інтернету на швидкості до 14,4 кбіт/с, що в ті часи було цілком прийнятним.
Але в Apple знову не вгадали із ціною (вона становила $599), яка була вищою, ніж у конкурентів. На той час уже були добре відомі Sony PlayStation і Nintendo 64.
Окрім вартості, Apple Pippin поступалася їм у кількості ігор і графіці, а її позиціювання було не однозначним — суміш ігрової консолі, комп’ютера та модема в одному корпусі.
Google: Wave, Buzz, Glass і Google+
Google вдавалася до сміливих експериментів навіть частіше, ніж Apple. Відома насамперед пошуковиком і рекламною мережею, вона намагалася (і досі це робить) охопити якомога більшу частину цифрового життя інтернет-користувачів.
У травні 2009 року Google представила, напевно, найбільш незрозумілий проєкт — Google Wave. Він мав переосмислити спілкування та роботу в онлайн-просторі та поєднати функції електронної пошти, миттєвих повідомлень, вікі та соціальної мережі в контексті спільного використання. «Хвиля» ж була документом, що постійно оновлюється і з яким одночасно працюють кілька користувачів, спостерігаючи зміни в режимі реального часу.
Google Wave лиш здавався сміливим і новаторським продуктом, а насправді був незручним у користуванні, особливо на тлі вже доволі розвинутих Gmail, Google Docs і різноманіття месенджерів. Тому на початку 2012 року проєкт став доступний тільки для читання, а за 4 місяці його закрили остаточно.
Майже одночасно в Google створювала Buzz, або «живу стрічку Google», в якій чітко простежувалася інтеграція з Gmail. Buzz став доступним у лютому 2010 року як інструмент для розповсюдження повідомлень серед друзів чи широкого кола користувачів, тобто був схожим на X (Twitter).
Проте майже одразу проєкт почали критикувати через нехтування особистою інформацією, адже він відкривав доступ до контактів користувачів без їхньої згоди. В результаті Google зазнала репутаційних втрат і змушена була закрити сервіс у грудні 2011 року, хоча і не полишила спроб конкурувати на полі соціальних мереж.
У 2011 році з’явилася нова соціальна мережа Google+. На перший погляд, техногігант зробив роботу над помилками — цей проєкт проіснував до квітня 2019-го, тобто цілих 8 років. Проте назвати його успішним можна дуже умовно.
На заміну «хвилям» (Waves) прийшли «кола» (Circles) для розповсюдження контенту на окремі групи людей. Доволі зрозуміла концепція, але проблема в тому, що компанія агресивно інтегрувала Google+ в інші свої продукти. Наприклад, вимагала профіль у своїй соцмережі, щоб коментувати відео в YouTube.
Також Google+ стала ще однією соцмережею без цікавих фіч і не змогла перетягнути до себе значну кількість користувачів із Facebook. Останньою краплею став масштабний витік даних, який охопив понад 50 мільйонів власників облікових записів.
Два роки потому Google вирішила розробити інноваційний гаджет — окуляри з доповненою реальністю Glass. Офіційно їх презентували у квітні 2013-го.
Окуляри були обладнані вбудованою камерою, підтримували голосові команди та нагадували комп’ютер, який шукає інформацію та в режимі реального часу виводить її користувачеві на лінзи окулярів.
Звучить революційно, проте знову виникли питання з конфіденційністю, шкідливим випромінюванням. Також гаджет підтримував команди виключно англійською мовою, потребував підзаряджання кожні 4 години та дорого коштував ($1500). Все це призвело до того, що в січні 2015 року виробництво Google Glass в його початковому вигляді зупинили.
Microsoft: Zune та Kin
Microsoft, яка нещодавно «відправила на пенсію» Skype, насправді доволі часто зазнавала невдач. Одним із найпровальніших продуктів виявився Zune — альтернатива iTunes та iPod, яка об’єднувала програмне забезпечення Zune Software та музичний магазин Zune Marketplace.
Zune не пощастило з часом релізу (вересень 2009 року). Майже весь ринок належав iPod при тому, що Apple не просто продавала музичні плеєри, а пропонувала цілу екосистему.
Але Microsoft програла битву за найкращий кишеньковий плеєр не тільки через це: Zune хоча і був на кілька доларів дешевший за конкурента, в перших версіях жахливо зависав і встановлював доволі жорсткі правила поводження з контентом для боротьби з піратством.
Крім того, вихід наступних поколінь Zune співпав із початком масового розповсюдження смартфонів, у яких уже був вбудований аудіоплеєр. Тому історія Zune передбачувано завершилася дуже скоро — в березні 2011 року.
Kin — ще один провальний продукт технологічного гіганта, який проіснував усього 7 тижнів. Kin ONE та Kin TWO були смартфонами для молоді, випущеними у 2010 році й орієнтованими на активних користувачів соцмереж.
Тут знову зіграв фактор часу. В той час аудиторія почала ділитися на прихильників iOS та Android Плитковий інтерфейс (пізніше ми побачимо схожий у Windows Phone) виглядав цікаво, проте користувачі не мали можливості встановлювати сторонні застосунки та працювати з базовими інструментами на кшталт календаря, а ціна пристрою була неконкурентною, тому проєкт швидко закрили.
Amazon Fire Phone та Restaurants
Amazon не завжди була лідером у сфері хмарних обчислень або найбільшою платформою електронної комерції. Протягом року вона випускала смартфони Amazon Fire Phone — із 2014-го до 2015-го, зайшовши на ринок уже тоді, коли він був чітко поділеним між Apple та виробниками Android-пристроїв.
Сміливості Amazon надав попередній успіх її планшета Kindle Fire, який дійсно став бестселером (у 2012-му — другий за продажами після Apple iPad), проте цей успіх не вдалося масштабувати на смартфон. Він коштував на рівні з флагманами того часу, але надавав значно менше можливостей і мав дуже маленький магазин застосунків.
Навіть інноваційний 3D-екран не справив якогось особливого враження на користувачів, яких на той момент більше цікавив новенький iPhone 6 зі збільшеним екраном.
За 3 роки Amazon вдалася ще до більш незвичного експерименту. Вона запустила онлайн-сервіс доставлення їжі Amazon Restaurants, який працював у застосунку Prime Now у двох десятках мегаполісів. Проте менш ніж за півтора року сервіс припинив роботу. Серед причин називали перенасичений конкурентами ринок.
Facebook Phone й Portal
Перший та останній телефон від Facebook в останні дні продажів віддавали всього за $0,99 замість $99 на старті продажів. Насправді це був адаптований HTC First, який на ексклюзивних умовах був доступним у стільникового оператора AT&T.
Смартфон мав інтерфейс Facebook Home, встановлений застосунок соцмережі Facebook, а єдиною суттєвою перевагою був суцільний металевий корпус, але за це можна подякувати команді HTC. У результаті оператор продав лише 15 тисяч одиниць Facebook Phone, який отримав статус найбільшого технічного провалу 2013 року.
Про те, що у Facebook набагато краще виходить створювати саме цифрові, а не фізичні продукти, свідчить і наступний її негативний досвід — із Portal, портативним пристроєм для відеочатів. Його, до речі, назвали найгіршим технологічним пристроєм 2018 року. Не тільки тому, що в Amazon і Google на той час уже були схожі продукти, але й через обмежену функціональність (хоча до відеодзвінків питань не було): він мав лише браузерну версію YouTube, не підтримував жоден популярний відеосервіс і вже очікувані проблеми з конфіденційністю.
Отже, якщо ти й технологічний лідер, ти все одно не застрахований від помилок. Проте невдачі можуть стати уроками, які в майбутньому допоможуть створити дійсно успішні проєкти.
Підписуйтеся на ProIT у Telegram, щоб не пропустити жодної публікації!
