Війни – це трагедії для людей і країн, які в них воюють. Вони змінюють світ і мають величезні наслідки для глобальної безпеки. Британія, Франція та Німеччина свого часу послали спостерігачів на громадянську війну в США для вивчення битв, подібних до Геттісберга.
Танкові дуелі під час війни Судного дня в 1973 році перетворили американську армію з тієї, яка програла у В’єтнамі, на таку, що завдала удару по Іраку в 1991 році. А це своєю чергою змусило лідерів Китаю перебудувати Народно-визвольну армію в потужну силу, якою вона є сьогодні.
Війна в Україні є найбільшою в Європі з 1945 року. Вона буде формувати розуміння бойових дій на наступні десятиліття, пише The Economist. Ця війна розвіяла будь-які ілюзії щодо того, що сучасний конфлікт може обмежуватися швидкими кампаніями або перейти у кіберпростір. Це новий вид високоінтенсивної війни, яка поєднує передові технології масового вбивства й інтенсивне використання боєприпасів, залучення цивільних осіб, союзників і приватних компаній.
Автократичні режими вивчають, як отримати перевагу в майбутніх конфліктах, і ліберальні суспільства повинні визнати, що війни між промислово розвиненими економіками є надто реальною перспективою. І почати готуватися.
Є три важливі уроки, яких вчить війна в Україні:
Перший. Поле бою стає прозорим. Забудьте про біноклі чи мапи, подумайте про супутники й ескадри дронів. Дешеві та всюдисущі, вони дають дані для обробки за допомогою все більш вдосконалених алгоритмів, які можуть побачити найдрібніші деталі: сигнал мобільного телефона російського генерала або контури замаскованого танка. Потім ця інформація через супутник буде передана солдату на передовій, використана для наведення артилерії та ракет з високою точністю і дальністю.
Усе це свідчить про те, що майбутні війни будуть залежати від розвідки, від спроможності першими виявити ворога, вивести з ладу ворожі дрони чи супутники, порушити засоби передачі даних – неважливо, чи то за допомогою кібератак, чи олдскульних гармат.
Військам доведеться розвивати нові способи ведення бою, покладаючись на мобільність, розосередженість, маскування і стратегії. Великі армії, які не зможуть інвестувати в нові технології чи розробити нові доктрини, будуть знищені меншими, які це зроблять.
Другий. Навіть в епоху штучного інтелекту війна все ще може залучати фізично сотні тисяч людей, мільйони машин і боєприпасів. Українська армія змушена була адаптуватися й рити траншеї, гідні Вердена чи Пашендейлю.
Витрати боєприпасів і техніки вражають: Росія випустила 10 мільйонів снарядів за рік, Україна втрачає по 10 тисяч дронів на місяць і просить союзників про надання техніки навіть старого зразка для того, щоб мати достатньо сил для контрнаступу.
Але технології все ж можуть змінитися. Генерал армії США Марк Міллі прогнозує, що через 10-15 років третина передових збройних сил буде роботизованою, авіація і танки будуть беспілотними.
Проте армії повинні бути здатними воювати вже зараз. Це означає, що вже потрібно створювати промислові потужності для виробництва обладнання в набагато більшому масштабі та збільшувати особовий склад армій. Саміт НАТО 11 і 12 липня стане перевіркою того, чи здатні західні країни зміцнювати свій альянс для досягнення цих цілей.
Третій. Межі великої війни широкі й нечіткі. Конфлікти Заходу в Афганістані й Іраку велися із залученням невеликих професійних армій. В Україні мирні жителі – не тільки жертви (загинуло вже понад 9 тисяч мирних громадян), але й учасники. Відомі випадки, коли місцева бабуся допомагала керувати артилерійським вогнем через додаток для смартфона.
Залучений і приватний бізнес. Українське бойове програмне забезпечення розміщене на хмарних серверах за кордоном. До прикладу, фінські фірми надають дані про місце розташування цілей, а американські – супутниковий зв’язок.
Нові кордони створюють нові проблеми. Участь цивільних осіб породжує юридичні й етичні питання. Приватні компанії, розташовані за межами зони фізичного конфлікту, можуть стати об’єктом віртуальної або збройної атаки.
Немає двох однакових війн. Бій між Індією та Китаєм може відбутися на «даху світу». Китайсько-американське зіткнення за Тайвань призведе до збільшення повітряних та військово-морських потужностей ракет великої дальності й перебоїв у торгівлі.
Взаємна загроза застосування ядерної зброї, ймовірно, обмежила ескалацію в Україні: НАТО не вступало у прямий конфлікт із Росією, яка має ядерну зброю. Але у боротьбі за Тайвань в Америки й Китаю можливі атаки в космосі, що може призвести до ядерної ескалації, особливо якщо супутники раннього попередження й управління будуть виведені з ладу.
Для ліберальних суспільств спокуса полягає в тому, щоб заплющити очі на війну в Україні й відмовитися від величезних витрат фінансів і зусиль на модернізацію своїх збройних сил.
Проте важливо пам’ятати, що такий конфлікт між великими промислово розвиненими економіками може повторитися. Автократична та нестабільна Росія буде загрозою для Заходу протягом наступних десятиліть. Зростає військовий вплив Китаю в Азії, а глобальне відродження автократії може зробити конфлікти більш ймовірними.
Армії, які не засвоять уроків нового виду індустріальної війни, яка зараз триває в Україні, ризикують програти тим, які засвоять.
