Коли йдеться про супутниковий зв’язок, маємо на увазі технологію, доступну в будь-якій точці земної кулі. Це не зовсім так: у низці країн діють регуляторні обмеження, які визначають, чи може сервіс працювати легально. Зокрема, в Туреччині сервіс Starlink не отримав офіційної ліцензії й до кінця 2025 року не дозволений для загального користування.
Ми безпосередньо стикнулися з цим бар’єром під час місії World Central Kitchen (WCK) у Туреччині — організації, що надає продовольчу допомогу постраждалим. Після серії потужних землетрусів команда працювала в постраждалих районах, організовуючи харчування для місцевих жителів. Щоб налагодити комунікацію з людьми, зорієнтувати їх, підказати, де можна отримати медичну допомогу чи підтримку від інших служб, був необхідний доступ до інтернету — щонайменше, до Google Перекладача. Проте мобільні мережі залишалися перевантаженими. Ми ухвалили рішення задіяти Starlink на власний ризик, розуміючи, що його можуть конфіскувати.
Поки ми на зв’язку — розуміємо, що відбувається, і можемо діяти. Коли ж зв’язок зникає, з’являється інформаційний вакуум, який породжує паніку, дезорієнтацію і стає ґрунтом для дезінформації.
Становлення супутникового інтернету: від Tooway до Starlink
Ще недавно супутниковий інтернет був маловідомою технологією, про яку ми знали хіба що з голлівудських політичних трилерів. Сьогодні це один із ключових засобів підтримки зв’язку в Україні — і один із факторів, що буквально впливає на виживання та ефективність оборони.
Перші партії Starlink, флагмана серед провайдерів супутникового зв’язку, з’явилися в Україні навесні 2022 року. Станом на 2025 рік країна отримала понад 50 тисяч терміналів. За оцінками Adaptis, у приватному користуванні українців ще близько 100 тисяч терміналів.
Ветерани АТО, згадуючи бойові дії у 2014-2015 роках, називають проблеми зі зв’язком істотною проблемою на той момент. За свідченнями ветеранів, проблеми зі зв’язком були одним з чинників, що призвели до оточення в Іловайську. Наземна інфраструктура не витримувала навантаження або просто знищувалася обстрілами. Мобільний зв’язок працював із перебоями, частоти глушилися, а підрозділи часто залишалися без координації. Єдиним резервом були військові радіостанції — але радіо не забезпечувало передачу даних, координат чи зображень, а канали часто перехоплювалися противником.
Спроби вирішити проблему супутниковими рішеннями тоді існували, але були обмеженими. Використовувалися системи на кшталт Tooway — великі круглі супутникові “тарілки” (діаметром близько 80 см), що працювали через геостаціонарні супутники та вимагали фіксованого розміщення. Такі комплекси забезпечували базовий інтернет-канал, але мали критичні недоліки для фронтових умов: велику затримку сигналу (пів секунди і більше), складність налаштування, потребу у фіксованому розміщенні антени. Це означало, що супутниковий інтернет можна було встановити на командному пункті чи в тилу, але не «в полі». Для мобільних підрозділів, евакуаційних груп, розвідників або артилерійських розрахунків такі рішення були практично непридатні.
На відміну від 2014 року, коли супутникові рішення залишалися малопридатними для бойових умов, у 2022-му, з початком повномасштабного вторгнення Росії, ситуація змінилася докорінно. До цього часу супутникові технології вже пройшли суттєву еволюцію, і поява Starlink як флагмана нового покоління зробила можливим стабільний інтернет навіть на лінії фронту.
Мережа Starlink складається з сотень малих супутників на низькій орбіті (LEO), що забезпечує мінімальну затримку сигналу й усуває потребу в точному наведені терміналів. Завдяки цьому зв’язок можна розгорнути буквально за кілька хвилин і використовувати навіть у польових умовах: на передовій, у бронетехніці, мобільних штабах чи на безпілотниках.
Що далі? Пошук альтернатив і диверсифікація ризиків
Збої в роботі Starlink, а також раптові обмеження доступу під час бойових дій підкреслили потребу в резервних рішеннях і локальних інженерних розробках. Стала очевидною і головна вразливість: залежність від єдиного провайдера.
Найактивніше у цьому напрямку працюють кілька міжнародних гравців. Amazon розгортає свій проєкт Project Kuiper — мережу з понад 3 000 супутників на низькій орбіті. Kuiper робить ставку на інтеграцію з AWS-хмарами, тобто поєднання супутникового доступу з аналітикою й зберіганням даних у реальному часі. Перші тестові запуски відбулися у 2025 році, а комерційний старт очікується найближчим часом.
У Європі створюється IRIS² — ініціатива Єврокомісії, що має на меті забезпечити цифровий суверенітет ЄС і надати безпечний канал зв’язку для урядів, оборонних структур і критичної інфраструктури. Свої проєкти активно розвивають і європейсько-британська компанія Eutelsat OneWeb (флот із понад 600 LEO-супутників) та Telesat Lightspeed у Канаді.
У ближчій перспективі Starlink навряд чи втратить лідерство — він має перевагу у масштабі, темпі запусків і польовому досвіді. Але конкуренція посилюється: у 2026-2027 роках очікується розгортання ще кількох LEO-мереж, які можуть створити реальну політику «стримування та противаг». Для України це означає не лише технологічну незалежність, а й можливість диверсифікувати ризики, мати резервні канали зв’язку й будувати власні рішення поверх глобальної інфраструктури.
Стабільний зв’язок у кризових умовах дозволяє мінімізувати кількість жертв і матеріальні збитки. Саме через зв’язок здійснюється оперативне оповіщення, координація між службами, передача даних про постраждалих і потреби громад. Супутниковий інтернет зробив можливим залишатися на зв’язку навіть там, де раніше не працювало нічого: на фронті чи у знеструмлених містах.
Редакція не несе відповідальності за інформацію, викладену у блогах. Це особиста думка автора.
Підписуйтеся на ProIT у Telegram, щоб не пропустити жодної публікації!
